РУС | УКР | EN | DE



Бібліотека

Бібліотека / Публіцистика

Хто скаже за вовка?

Українські ЗМІ роблять із вовків кровожерних безжалісних убивць, стимулюючи винищення цих рідкісних тварин.

Україна сьогодні залишилася чи не єдиною країною європейського простору, де штучно роздувається антивовча істерія. В теленовинах особливою родзинкою вважається насамкінець показати щось таке, що лоскотало б нерви глядачам. Чи усвідомлюють медійники, що на них лягає відповідальність за знищення прекрасних диких істот, які споконвіку у слав’ян вважалися тотемними?

Чоловіча слабкість до вбивства тварин – ознака імпотенції

Безжальна екстермінація сірих мешканців лісу призвела до того, що вовк як вид стоїть на грані вимирання. Кілерів не зупиняє навіть те, що звірі охороняються кількома міжнародними конвенціями та Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження».
 
Поки українські мисливці винищують сіроманців – європейці ходять до лісу неозброєними: помилуватися лісом та послухати (за окрему плату) вовчий концерт. Збори з таких концертів ідуть на видання природоохоронної літератури. Існує до ста відтінків інтонацій вовчого вокалу, і кожна несе певну інформацію. А загалом (автору пощастило послухати концерт у запису) вовча поліфонія таки дійсно пестить слух. Але український вовк скоро боятиметься розтулити рота, щоб не отримати кулю в голову.
 
Своєрідна демократія, яку творить купка посадовців-невігласів із тоталітарно-садистськими замашками, виштовхує сіроманця за межі закону. Серед віп-кілерів скоробагатьки різного калібру, представники різнокольорових партій, члени уряду, які люблять криваві «чоловічі» забави на свіжому повітрі. Щодо останнього епітета постає питання, чи дійсно гідно справжнього чоловіка насолоджуватися безкарним убивством живих істот? Всесвітньо відомий німецький біолог професор Б. Гржимек констатує: «… Дослідження показали, що значний відсоток мисливців на хижих тварин (вовків та ін.) – це чоловіки, що страждають на імпотенцію. У такий спосіб ці люди демонструють свою мужність і рятуються від фрустрації, а також утішають себе тим, що зуміли вбити здорового, до того ж сексуально повноцінного, активного дикого самця».

Чиновники-кілери та їхня медійна прислуга

Мисливство широко пропагується українськими ЗМІ як престижне хобі, що є привілеєм «сильних» світу цього. Щороку, порушуючи Бернську конвенцію, відстрілюється 600-800 вовків, що ставить під загрозу вимирання цього прекрасного дикого виду.
 
Кількість вовків за офіційними зведеннями навмисно завищується (до 2 300 особин), екологи називають удвічі менші цифри (близько 1 000). Зоозахисники б’ють на сполох: сьогодні йдеться про необхідність включити вовка до списку Червоної книги України.
 
В Україні облава на вовків не припиняється фактично цілий рік. Організовуються бригади по відстрілу вовків. Донедавна було офіційно дозволено відстрілювати вагітних вовчиць і щенят. На відстріл сірих хижаків не потрібна навіть ліцензія. Під видом «полювання на вовків» процвітає широкомасштабне браконьєрство: жертвами мисливців стають і інші види дикої фауни. Це варварське полювання прикривають Держлісгосп і Міністерство охорони природного середовища України.
 
Щоб виправдати свою середньовічну жорстокість, навмисно роздувається галас у пресі й на телеканалах, що провокує безкарне цькування вовків. Екологи неодноразово відслідковували протиріччя між повідомленнями в газетах і офіційних даних. Так, в Одеській області через місцеві газети було оголошено облаву на скажених вовків, що начебто нападають на людей, а тим часом на офіційний запит Київського еколого-культурного центру Держдепартамент Одеської області дав відповідь, що «фактів нападу вовків на людей не виявлено».

Не робіть із вовка цапа-відбувайла!

Без сумніву, випадки нападу вовка на людину періодично трапляються: від 10 до 15 разів на рік. Природоохоронці, однак, зауважують: вовки не вбивають людей, а тільки кусають, смертельних випадків жодного разу не було зафіксовано. А от жертвами автомобілів, наприклад, щорічно стає до 10 тис. жителів України. Проте, як жартують екологи, ніхто не влаштовує «автомобільних погромів».
 
Чому ж усе-таки вовк інколи нападає першим? Фахівці стверджують, що ця високоорганізована розумна істота, яка стоїть на одному рівні зі слонами, дельфінами й приматами, занадто багато знає про людину й панічно боїться наближатися до її поселень. Нападають сірі тільки в тому випадку, коли хворіють на сказ. Подібних випадків у Європі вже не зустрічається, оскільки проблема успішно контролюється за допомогою харчової вакцинації та врегульованої екосистеми.
 
Натомість в Україні превентивні заходи непопулярні. Тут бере гору спрага крові й зиск. Шкірою сірого хижака прикривають не тільки браконьєрство, але й шахрайство. Так, у Карпатах, за даними екологів, вовки чомусь нападають саме на застрахованих корів і овець...
 
Поява агресивно налаштованих хижаків у людських селищах обумовлена й тим, що мисливці відбирають їхню натуральну їжу: сьогодні з дичиною в лісі негусто. Відомі факти, коли піймані в капкан вовки перегризають собі кінцівки – аби тільки не потрапити до людських рук. Покалічені звірі, які вижили, змушені здобувати більш легку поживу в людських поселеннях.
 
Полювання, що стало сьогодні розвагою заможних українців, вносить непоправний дисбаланс в екосистему, від чого страждають самі люди. Приклад тому – набагато страшніший за звичайного вовка собакововк, гібрид вовка з собакою. Він також є наслідком мисливського свавілля. Народжуються такі особини тому, що вовчі самки, позбавлені (через «діяльність» мисливців) достатнього кількості самців свого виду, змушені, підкоряючись основному інстинкту, спаровуватися із собаками. Собакововки позбавлені страху перед людиною, а «дикості», агресивності в них більше, ніж у наших чотирилапих друзів. Так що цілком доречно процитувати слова відомого канадського натураліста Ф. Моуета: «Не кричи “вовки!”». Таки дійсно, не варто робити з вовка цапа-відбувайла.

Тріумфальна хода київських екологів

У Європі вовки не вважаються «шкідниками», вони перебувають під охороною, і це слугує захистом і для людей. Вовки живуть великими родинами з декількох поколінь, і їхня популяція в ідеалі самодостатня. Їм немає потреби виходити з лісу і знищувати худобу, адже в лісі вистачає дичини.
 
Оскільки «цивілізовані» європейці полювання на вовків забороняють, любителі постріляти по живих мішенях їдуть в Україну й Білорусь. Тут вони приєднуються до лав вітчизняних високопоставлених убивць. На вовків полюють за гроші (вартість можливості «постріляти» 150-700 доларів), централізовано і з суперсучасними технічними засобами. «Царські» полювання влаштовуються спеціалізованими фірмами з вертольотів, всюдиходів і джипів, і навіть із «інтимними послугами», що входять у пакет послуг.
 
До речі, верхом «крутості» серед чиновників і бізнесменів уважається політати над Чорнобильською зоною й постріляти в коней Пржевальського, що пасуться на відкритій місцевості. Орендувати вертоліт сьогодні може кожен, у кого кишеня роздувається від грошей. Повітряний простір для «малої» авіації не контролюється ніким, і за триста доларів списаний із армії гвинтокрил – у повному розпорядженні мисливців.
 
Суттєво завважити, що стрілянина з вертольотів і всюдиходів підлягає кримінальному покаранню згідно зі статтею 248 Кримінального кодексу України, крім того, Закон України «Про полювання» забороняє полювати «з під’їзду на автотранспорті, на літаках і вертольотах» (ст. 20).
 
Окрім усього, знищення вовків вигідне мисливцям і лісникам. За словами Бориса Васильковского (громадська організація «ЕкоПраво-Київ»), чиновники Держлісгоспу створили в Україні «чорний ринок» вовчих шкур, прибутки від яких проходять повз державну скарбницю. Ціна однієї шкури на ринку – 700 доларів, опудала – тисячу, а відстріл – безкоштовний, з огляду на те, що мисливці не платять за ліцензію.
 
Екологи докладають відчайдушних зусиль, щоб урятувати вцілілу популяцію вовків. «ЭкоПраво-Київ» і КЕКЦ подали два судових позови на захист вовків проти Держкомлісгоспу України. Юрист «ЕкоПраво-Київ» Галина Левіна повідомила, що перший судовий позов було виграно навесні 2007 року: Київський господарський суд заборонив знищення в Україні вагітних вовчиць і маленьких вовченят, посилаючись на Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження». Другий позов екологів усе ще розглядається в Окружному адміністративному суді міста Києва.
 
Виходячи з позитивного досвіду боротьби зі сваволею посадових осіб, є надія, що вовка буде врятовано. Так, у результаті послідовної боротьби природоохоронців в Україні з 2008 року діє мораторій на відлов дельфінів для комерційного використання й заборона на відстріл зубрів. Якщо буде виграно суд по вовках і громадськість «дотисне» можновладців – наші нащадки ще зможуть почути у хащах не тріск пострілів і брутальний сміх хамів-мисливців, а сакральну вовчу поліфонію.

Анжеліка Комарова
«Телекритика»
13.11.2008

Адрес статьи в Интернет: http://www.telekritika.ua/media-suspilstvo/view/print/41947