Бібліотека

Неодноразово доводилося спостерігати нахнюплених котів, які сидять на дереві та жалібно скиглять. Вони швидко засвоюють ази «альпінізму» лише в одному напрямку, а от спуститися – це вже для них складна задача. Добре, якщо дерево має нижні гілляки і можна легко дістатися верхівки, взяти кота за загривок та спуститися з ним долі.

Та на жаль, міські дерева позбавляють індивідуальності, підстригаючи їх на казарменний кшталт, так що вони стають схожими на стовпи. Навіть спортивній людині без особливого альпіністського знаряддя не видряпатися по такій вертикальній гладенькій поверхні.

Оскільки мої координати відкриті на нашому сайті, мені часто телефонують різні незнайомі люди – звісно, з проханням допомогти якомусь чотириногому бідоласі.
Нещодавно мені зателефонував розлючений чоловік саме з такого приводу: його кицька третій день не злазить з дерева. Цей з дозволу сказати «добродій» вирішив, що я, як захисник тварин, мушу покинути свою роботу (адже захист тварин – це громадська робота, якою порядні люди не заробляють на хліб насущний) і миттєво телепортуватися у його дворі на іншому боці Києва.

Розраховувати на ввічливість, джентльменські звички та елементарну логіку у наших чоловіків доводиться дедалі рідше. Цей «добрий» чоловік навіть не захотів слухати про службу порятунку – він був такий злий, що мій мобільний мало не закипів від його агресії. Закралася думка, що у цього чоловіка проблеми з жінками і він вирішив знайти собі жертву. Мимохіть я подумала: може його кицька не від добра видряпалася на дерево?

Нещодавно мені довелося спостерігати дещо іншу історію. На стіні нашого телецентру, де я працюю, сидів молодий яструб, а з усіх боків чужака атакували ворони. Їхні дзьоби накоїли б птахові лиха і ми з товаришем стали їх відганяти. Але ворони добре оцінювали наші невеликі можливості. Вони очікували поблизу, коли нам увірветься терпець.
Однак ми й не збиралися кидати яструба напризволяще й одразу викликали оперативно-рятувальну службу. Я вже готувалася прийняти пернатого гостя в своїй двокімнатній квартирі. Мої коти полюбляють новачків, особливо цікавляться пернатими. Цього літа вже дві ворони отримали з мого дому перепустку у вільне життя і їх не з’їли мої благородні вихованці, що суттєво.

Поки я роздумувала над побутовими складнощами співіснування двоногих, чотирилапих та пернатих – прибули браві хлопці-альпіністи. Вони спритно видерлися по вертикалі недобудованої стіни телецентру і … Яструб був не дурний, щоб віддатися у лапи інших хижаків. Він розправив свої велетенські крила і ринув в зелену гущу Бабиного яру. На той час вже вечоріло, і ворони розвіялися ще раніше. Розумні птиці збагнули, що ми стоїмо тут не дарма.

Трохи шкода було викласти з гаманця майже останніх 150 грн. працівникам служби (така в них офіційна такса) і отримати не яструба, а повітря. А з іншого боку, врятоване життя вартує куди більше. Зрештою, ми добилися головного: яструб був цілий, та й мені залишилося менше клопотів.

Ці та інші історії наводять на думку про те, що така служба варта безплатної реклами на нашому сайті. Перш за все це інформація про те, що така служба в Києві нарешті є.
Пригадую, як десять років тому мій тоді ще молодий і недосвідчений котисько надумав прогулятися на сусідський балкон по вузенькому карнизу. Сусідський балкон виявився зачиненим, і мій Ельф не зміг навіть розвернутися, щоб потрапити додому. Я телефонувала до пожежників, готова була викласти будь-які кошти, однак мої благання не розтопило пластмасового серця жінки-диспетчера.
Все-таки поволі, а іноді й мимохіть ми таки рухаємося до якоїсь цивілізації. А від цього дістаються крихти й нашим тваринам.

Отже, якщо ваша Мурка без сторонньої допомоги не може злізти з верхотури, а ви не акробат, не скелелаз, і не ніндзя – варто звертатися до професіоналів.

Анжеліка Комарова

16.07.2007