Притулок

Волонтери, що відвідують гостомельський Притулок для бездомних тварин, часто привозять з собою фотографії підопічних, які потім публікуються на нашому сайті. Рябку знали все, але ніхто не насмілювався її сфотографувати. Тільки короткі повідомлення на форумі, скупі відгомони душевних бурь:

У людей екстремальних професій, що зтикаються з горем і стражданнями щодня за службовим обов'язком, виробляється особливе відношення до чужого болю. У ситуації, де простий обиватель від побаченого впадає в шок або істерику, лікар без видимих емоцій просто робить все необхідне, щоб полегшити страждання. Тільки дурень прийме цю діловитість за черствість; буря відчуттів просто йде кудись всередину, в серце, дозволяючи голові чітко і ефективно шукати вихід.

Працівники і волонтери Притулку для бездомних тварин теж рятувальники, професіонали. Те, що інші люди звично не помічають по дорозі на роботу, на зупинці, у дворі дома, – нещасних, голодних, хворих, покалічених, кинутих і зраджених господарями бездомних собак і кішок, – вони метнутим поглядом вихоплюють з навколишнього пейзажу. І без зайвих стогонів переходять до дій. Але іноді... іноді навіть ці люди застигають і серце їх стискається. Як дозвільний турист, що стоїть перед стародавніми громадами єгипетських пірамід, мимоволі починає відчувати себе жалюгідною піщинкою у вихорі часу, – так і нескінченна відданість собак, що перенесли найжахливіше і при цьому не втратили здатність Любити, примушує переживати благоговіння і сором одночасно.

Без цієї передмови історія Рябки була б зовсім короткою.

У гостомельський Притулок її привезли з Лубни. Немолода вчителька, колишня директор школи, знайшла Рябку край дороги, збиту машиною. Нещасна тварина лежала там безпорадною багато днів, якщо не тижні. Страшно уявити, скільки ніким не відмічених мук переніс собака, адже його знайшли в останній стадії дистрофії, а на перебитих задніх лапах встигла розвинутися гангрена.

Рябку вдалося виходити. У клініці ампутували лапи...

"Ми відповідаємо за тих, кого приручили" – розумінням цього правила бог обділив одних, але щедро нагородив інших. І через деякий час немолода жінка, якій вже за сімдесят, подзвонила Асі Вільгельмівні. "У мене кардіостимулятор", – говорила вона, – "і якщо щось трапиться, Рябку просто викинуть". Для собаки без обох задніх ніг вулиця означає вирок. Перед лицем смерті жінка думала про вже одного разу врятованого нею покаліченого собаку...

Почувши цю розповідь від Асі Вільгельмівни, я подумав: такі люди хоч трішки платять тваринам за їх нескінченну відданість. І ще – як чудово, що саме ця людина все своє життя вчила дітей!

З Лубни Рябку привезли поїздом, у кошику.

Зараз Рябка живе в гостомельськом Притулку. Ася Вільгельмівна хоче назвати її Данутою, Даною. А волонтери говорять: "Ця псинка така активна, ні хвилини спокою", подумують змайструвати візок. І сподіваються на людину з серцем, яка захоче подарувати Дані доброту і турботу, а собі – невимовне щастя бути по-справжньому коханою. Бездомні собаки вміють любити...

Олексій Косенков
Січень 2007