Субота. День почався з написання-монтажу важливого (а через це - капєц, якого нервового) сюжету-розслідування про "собачі бої". Результат - в ефірі намонтоване трохи перекрутили, але в принципі все вдалось.
Далі - поїздка приміським автобусом; страшні бабці (ніби з фільмів жахів) з торбами, які за розміром перевищують їх самих; гопнікі; купа жлобовитого виду "напантованих" тьотьох... і ось вона, моя зупинка.
Переді мною стара, колись певно дуже крута, ферма. В одному з блоків, що ще не встиг розвалитись від старості, напружено мукають корови, чи то від холоду, чи то від якогось свого коров'ячого суму. Мій орієнтир - стара силосна вежа (хм, досі не второпаю, що то таке той "силос"). І, звичайно, собачі голоси.
І ось за мною виходить ця СВЯТА ЖІНКА - Ася Вільгельмівна Серпинська, президент київського міського товариства захисту тварин, власниця притулку для тварин у місті Гостомель (так, свята, без перебільшення кажу). З нею - з десяток милих створінь, собачок, розмірами від найменшого (з кішку) до досить велиииких...
...ніколи я не отримувала стільки задоволення від допомоги комусь! Поки ти щось робиш, хтось з тих песиків підходить, кладе тобі передні лапки на коліна, головою притуляється то тебе і просто стоїть поряд... БЛІН... це афігезне відчуття! Словами не передати... А ці очі! В них така тепла енергетика!
Я щаслива, що попала в це місце. Так, роботи там ще багато, але ж в наших силах допомогти цим створінням!
Кожен може так само сісти в рейсовий автобус до Гостомеля (від метро Святошин автобуси на Димер чи Гавриліку, зупинка стара ферма при виїзді з Гостомеля) і внести свій, нехай і маленький, але внесок. Поки держава, нажаль, не надає туди жодної допомоги, а натомість "фінансує смерть" у сумнозвісній Бородянці (на хвилинку, щорічно з бюджету туди перераховуються понад 3 мільйони гривень), або прикриває $@даків, які стравлюють собак заради отримання грошей і власної насолоди...
РУС
EN
