Притулок

Притулок / Наш будень / Життя у Притулку

Життя у Притулку

Ася Вільгельмівна Серпінська, засновник та головний «двигун» Притулку, поміняла місце свого проживання. Разом зі своїм чоловіком Валерієм Миколайовичем Шматком вона переселилась поближче до своїх хвостатих підопічних. Тут вже давно були створені досить нормальні кімнати для постійного проживання персоналу. Ася Вільгельмівна дійшла висновку, що таким чином вона зможе більш ефективно керувати роботою в Притулку. І ми переконалися, що це дійсно так.

Село, та серце не спочине

Шлях до Притулку слід починати з зоомагазину. Цього разу ми найбільше потурбувалися про котів. Ці вразливі створіння потребують до себе особливої уваги. Ми з Іриною Геращенко, найактивнішим волонтером і членом нашого Товариства, закупили консервованої їжі на пожертви ще однієї нашої шанованої волонтерки, Ірини Панасовської.

Проходячи повз ферму, ми зазвичай зустрічаємо місцевих собацюр. «Обережно, вони дуже злі», – застеріг сторож Ірину, яка віталася з ними, як з добрими знайомими, а ті посилали у відповідь сигнали своєї собачої доброзичливості енергійними помахуваннями хвоста. Собаки розбираються в людях краще, ніж їхні хазяї.

Ех, якими ж різними вони бувають, ці люди! Біля ферми хтось висипав цілу купу крихітних кошенят. «Ви їм хоч молочка наливаєте?» – запитали ми у дебелих працівників ферми. «А це не наші кошенята». «Але ж молочка їм можна ложку налити?» «А ми його самі не п’ємо», – зубоскалили селяни. Їм було весело. Видно було, що в цих людей спокійний сон і гарний апетит. «Село – і серце відпочине!» – згадався Тарас Григорович.

Ми провели з селянами коротенький лікбез про стерилізацію та гуманне ставлення до тварин, запросили їх на екскурсію до Притулку. Перша консервна банка була згодована кошеняткам.

«Ого, Віскас!» – прокоментували місцеві. Вони ж, мабуть, бачили по телевізору, що «кожна кішка купила б собі...» А от чи кожен сільський хазяїн купує своїм котам ці смачні витребеньки у зоомагазині? «Нехай мишей ловить!» Однак, голодна кицька не здатна зловити ту мишу, хіба що притравлену миш’яком.

Здавалося, малі їли вперше в житті. Щоб їжу в них не відбирали собацюри (вони були досить доглянуті) ми їх також пригостили своїми бутербродами, а крихіток помістили в залізну тачку, потім гірко зітхнули (ну скільки вже можна перевантажувати Асю Вільгельмівну!) і за хвилину вже підходили до іншого корівника, який тепер має інше призначення.
Це наш найбільший в Україні Притулок для безпритульних тварин. Як цей колишній корівник відрізняється від усього, що можна побачити навкруги! Таке враження, що потрапляєш на іншу планету.

Екскурсія та фотосесія

У цей день ми планували «фото сесію» в Притулку. Тут постійно ведеться реконструкція – заради того, щоб якомога краще, вільніше, безпечніше жилося тваринам, та зручніше їх доглядати було людям.

Пам’ятаю, як Ася Вільгельмівна мріяла про професійний операційний стіл. Тепер не тільки стіл – до послуг Притулку і операційна, і маніпуляційна – сучасні, чисті, як у добрій ветеринарній клініці.

Тут же, у ветеринарному блоці, нас приємно вразив новенький імпортний холодильник, який одразу почав «рекламувати» пухнастий білявчик, мешканець Притулку. До нього приєдналися його товариші.

Цей холодильник подарувала Притулку одна з найперших членів Товариства, активний волонтер Тетяна Олександрівна Лазутіна зі своєю подругою. Часто Тетяна Олександрівна перетримувала в Притулку підібраних нею тварин. Цей подарунок – її добра подяка.

В операційній тимчасово (поки не працюють ветлікарі) перетримується киця з кошенятами. Лише загляньте їй у вічі, подивіться на виразні жести її тільця! Вона прагне захистити своїх діток, обіймаючи їх своєю тендітною лапкою. Її сповнені тривоги й недовіри очі говорять про те, що вона пізнала той бік людської натури, яку вони зазвичай приховують.

«Люди – це така порода тварин, які намагаються здаватися дуже добрими, а насправді...» – сказала нам Золотоволоска у своєму інтерв’ю. Хазяйка кішки померла, а її спадкоємці викинули законних чотириногих мешканців квартири геть. Ех, якби ж карма наздоганяла мерзотників трохи швидше!

Ти заслуговуєш кращої долі, Золотоволоско! Твоє фото разом з твоїми чудовими дітками вже прикрашає рубрику «Наші підопічні».


У внутрішніх вольєрах Ася Вільгельмівна розпочала величезну й добре сплановану реконструкцію. Тут вже збудовано 8 боксів для стерилізації. Це післяопераційні приміщення, кожне з них має перегородку і може вмістити по 16 собак. Таким чином за 8-10 днів (до зняття швів) післяопераційний блок може пропустити 64 собаки. Якщо чітко налагодити роботу та фінансування – за сто днів тут можна простерилізувати 640 собак і т. д. Щоб запустити таку систему, потрібна спонсорська допомога: зарплата ветлікарям, ліки, шовні матеріали і т. ін.

Кошатник вимагає особливих зусиль

У Притулку розпочалась також серйозна перебудова котячих приміщень. Мене це здивувало, тому що тут завжди було так затишно, охайно. Однак є речі, які непомітні для людського ока, і Ася Вільгельмівна вирішила говорити про це відверто. І не лише говорити, а й рішуче діяти.

Ася Вільгельмівна:
Реконструкція кошатника була продиктована жорсткою необхідністю. Коти в нашому притулку внаслідок перенаселення хворіють. Це викликано тим, що раніше за браком коштів ми не могли створити карантин. Дуже часто до притулку підкидали новачків, а заразом і різні котячі хвороби. Працівники Притулку по доброті душевній приймали котів від населення, хоч я й забороняла це робити, тишком-нишком запускали у котячий гурт – і наче й непомітно, що кількість їх зростає.

Коли я звернула увагу, що коти наші не зовсім здорові – покликала ветлікарів, мікробіологів. Вони сказали мені, що подолати проблему можна тільки шляхом ретельної санобробки та подальшого строгого карантину. Так ми й плануємо робити.

З огляду на таку проблему, Ася Вільгельмівна прислухається до примх своїх вусатих підопічних. Вони капризують з їжею не тому, що перегодовані. Вони нездужають. Наша порція котячих консервів покрила тільки частку їхніх потреб.


Щодня котам гостомельського Притулку потрібно 80 консервних банок консервованого корму.

Сподіваємося, що прибічники нашого сайту допоможуть у пошуках спонсорів. Можливо, відізветься й дистриб’ютор фірми «Віскас», яку ми за допомогою наших кішок вже почали рекламувати? Якщо є інші пропозиції – ми та наші кішки будемо дуже вдячні!

Сьогодні в Притулку налічується 195 котів. Щоб їхня кількість не збільшувалася, не везіть їх до Притулку, намагайтеся влаштовувати тварин самотужки. Для цього існує рубрика «Наші підопічні». Рекламуйте наш сайт, пропонуйте розсилку з нашою інформацією своїм друзям та знайомим.

Коти поки що переселені в два основні вольєри, а тим часом у їхніх кімнатах були проведені ремонтні роботи. Однак, наразі закінчилися кошти – припинився й ремонт. Разом з тим цей котячий гурт вже має куди переселитися. Треба тільки дочекатися, поки висохне фарба.

Дах та підлога

Ася Вільгельмівна звернула нашу увагу на такі начебто дрібниці, як дах Притулку та його підлоги. Ось фрагменти для порівняння: ще донедавна тут звисала багаторічна павутина – тепер усе вичищено, вибілено.

Як виявилось, у корівнику не було стелі у нормальному розумінні цього слова, лише голий шиферний дах. Зливи та снігопади щоразу робили свою мокру справу... Розпочали заміну вже дірявого старого шиферу, але грошей вистачило лише на половину даху. А далі – логічно було б розраховувати на благодійну допомогу.

Підлога також набуває цивілізованого вигляду. Її засипають щебенем, заливають бетоном, розрівнюють. Було затрачено чимало коштів на цемент, щебінь та оплату робочих рук.

Ася Вільгельмівна дійшла висновку, що треба відмовитись від печей – вони не зігрівали величезного високого приміщення колишнього корівника, лише дарма пожирали великі кошти.

Робочі місця і... знову кошти

Наразі в Притулку працює чотири робітника: Маша і Марина (обслуговують кошатник), Валя (варить їжу собакам) і Толик (прибирає, розвозить їжу по собачих вольєрах та ін.) Отримують вони щодня по 40 грн. Практика показує, що фіксована щомісячна зарплата не завжди себе виправдовує.

У Притулку велика текучість кадрів. Не всі можуть працювати з великою кількістю тварин. Часто-густо тут працювали заробітчани, різні неблагонадійні люди, була практика адаптації людей без певного місця проживання. Ася Вільгельмівна відмовилась від такої філантропії, наслідки якої бували невдалими, а інколи й сумними.

Ася Вільгельмівна:
Важко знайти людей, які за невелику платню можуть виконувати таку роботу, ще важче знайти кошти, щоб платити їм гідну зарплату. Мене поки що влаштовують мої теперішні працівники.

Догляд за пернатими також входить до обов’язків Марії

Ми познайомилися з новою робітницею Марією Нагорною, яка доглядає кішок по вихідних. Вона добре знаходить контакт з тваринами. Окрім котів та собак у Притулку якраз перебуває дві ворони.

Вже кілька ворон та граків лише цього року таким чином виняньчили та випустили у природу. На жаль, собак та котів випускати в наш жорстокий світ ризиковано. Кількість їх у Притулку збільшується. Надія на влаштування в добрі руки.

Закликаємо усіх читачів сайту пропагувати рубрику «Наші підопічні» та заразом наш сайт. Дуже хотілося б, щоб сайт був не лише просвітницьким, а й щоб діяв практично: для пошуку спонсорів, волонтерів, влаштування тварин у добрі руки.

До речі: потребується термінова допомога волонтерів в кошатнику в зв’язку з літньою відпусткою Марини.

Деякі чотириногі персонажі Притулку

Довгожитель родом з Лук’янівки
Ми довго сміялися, роздивляючись це диво природи. Це – Рижик, старожил Притулку. Він старезний дідуган. Йому, мабуть, років сто! Його підібрали на Лук’янівському базарі вісім років тому вже глухим, підсліпуватим, але дуже розумним, як і належить бути собачому пенсіонерові. Думали – доживе він свій вік у Притулку, протягне може ще місяць-два... Але старому, мабуть, сподобалось жити – може він подумав, що це його нова реінкарнація?

– Довгих Вам років, шановний!
Рижик щось пробурчав у відповідь.

– Га? Не чую!
Песик зверхньо пошкандибав геть.

Час від часу старого виносять на сонечко, погріти його старі кості, вітамінчиком D підживитися. То ж навіщо йому помирати?

Автомобілі проти тварин
А цей песик потрапив під колеса авто. Так, їх стало забагато, цих автомобілів. Для сучасних українських власників автівок пріоритетною є швидкість, а не правила руху.

Знищення тварин в нашій країні постійно виправдовують собачими покусами, а скільки людей гине в ДТП? Так може будемо знищувати автомобілі?
Ніхто не рахує, скільки тварин гине на дорогах. Ася Вільгельмівна та члени її родини – і донька Оксана, і зять Максим, – часто підбирають їх, скалічених, тратять кошти на лікування, про моральне навантаження й говорити не доводиться.

В цього собаки парез після перелому тазових кісток. Він волочить кінцівки, щодня йому роблять перев’язку, щоб він не стирав собі шкіру.

Евтаназію в Притулку роблять рідко. Дають шанс кожній живій істоті. Зрозуміло, що таке поважливе ставлення до життя призводить до величезного перевантаження Притулку. Прагматизм частіше суперечить гуманності. Ася Вільгельмівна завжди робить вибір на користь останнього.

«Мої рани – докір жорстоким науковцям!»
«Мої рани – докір жорстоким науковцям!» – так сказав би цей пес, якби заговорив. Однак його рана більш промовиста за слова. Цей пес побував в руках садистів, якщо точніше – над ним проводили наукові експерименти. Його лапа після хірургічних знущань ніяк не заживає. Він носить комір, щоб не зализувати свою хвору лапу, він йому заважає, пес нервує.

Пригадалося, як під час телезйомки у Львівській аграрній академії керівництво з гордістю намагалося продемонструвати перед камерою практичні заняття. Темою було лікування опіків у великої рогатої худоби. Для цього при кафедрі хірургії закутим і знерухомленим у спеціальному пристрої тримали бичка. По живому, без анестезії, йому зазвичай спочатку наносили опіки, а потім показували, як вони лікуються. Я була вражена середньовічною тупістю викладачів та студентів. Зйомка тоді не відбулася. Сумніваюсь, що цей інцидент змінив ситуацію у Львівські академії. Це звичайна практика у таких закладах.

Нагадаю, що саме зі спротиву англійських студентів проти жорстоких експериментів над тваринами розпочався рух на захист тварин. Це було в Лондоні 1824 року.
Коли Україна думає наздоганяти всесвітній прогрес? Інколи виникає запитання: чи повинні ми пишатися з того, що ми українці?

Як добре, що з часом, всупереч традиційній медицині, набуває все більшого розвитку натуропатія. Вже багато років я та мої однодумці черпаємо здоров’я з природної скарбниці ліків, не маючи навіть карток у районній поліклініці. А свого часу досвід спілкування з традиційною медициною в мене таки був, і нічого, крім потраченого часу і гіркоти розчарування, не залишив.

То ж хотілося б зробити заклик до тих, хто співчуває тваринам: лікуйтеся природними ліками, будьте в гармонії з собою, не ставайте жертвами заробітчан-лікарів, злочинців-фармакологів та не підтримуйте садистів-вчених.

У вас сумніви? Подивіться ще раз на цю рану! І цьому собаці ще пощастило. Не закривайте очі на узаконений садизм.

Удачі тобі, малий!
Під час нашого перебування у Притулку сюди завітали місцеві мешканці – узяти собаку для охорони свого власного будинка. Їхній вірний пес потрапив під колеса автомобіля. Вони запевняли нас, що залатали дірки в паркані, через яку вирвався не на свободу, а на смерть їхній покійний песик.

Нові хазяї також запевнили нас, що будуть добре годувати свого майбутнього сторожа. Зі свого боку Ася Вільгельмівна обіцяла зробити собаці вакцинацію та стерилізацію та час від часу відвідувати свого підопічного – хата його господарів знаходиться неподалік від Притулку. В добрий путь, малий! Нехай тобі щастить!

Ася Серпінська та Ірина Геращенко
«Заощаджуємо на собі…»

Притулок в Гостомелі під керівництвом Асі Вільгельмівни Серпінської розвивається, попри усі труднощі намагається адаптувати передовий західний досвід, укріплює свої позиції як справжньої оази милосердя посеред жорстокого й безглуздого світу.

Ася Серпінська:
На утримання Притулку ми витрачаємо дуже мізерну суму: усього лише 3 тисячі гривень на місяць. Цього дуже мало. Ми побудували роботу таким чином, що кожен з нас виконує кілька функцій. Мені доводиться бути і директором, і фінансистом, і менеджером, і простим робітником. Мій чоловік, Валерій Миколайович, використовує нашу власну, другу вже машину. Працює як шофер, а також допомагає в усіх чоловічих роботах, трудиться, не покладаючи рук. Ось вам і економія. На собі заощаджуємо. Але що робити?
Після сказаного

Приклад Гостомельського Притулку доводить, що справа порятунку тварин не така витратна. Адже мільйони доларів викидають у повітря: на феєрверки, на розважальні шоу, на різноманітні сумнівні розваги, на те ж убивство бездомних тварин, на мисливство нарешті...

Не треба протиставляти такі речі, як захист тварин та захист людей. Люди – самі винуватці своїх проблем. Вони знищують одне одного та ще й тварин навколо себе.

Поки що наша державна система цілком і повністю працює для людини. Турбота про тварин – це те, що у деяких викликає усмішку, і не завжди доброзичливу. Мабуть проблема сьогодні – в моральності суспільства, якої не сприяють українські політики. Україна поповнює список найбагатших людей світу, що поглиблює прірву між багатими й бідними. То ж не кивайте на тварин! Дякуйте краще їхнім захисникам, які вперто не піддаються корозії суспільства.

Анжеліка Комарова
15 липня 2007 р.

P.P.S Кошенятка з ферми таки потрапили до Притулку. Їх принесла, йдучи на роботу, Марина. Вони перебувають в окремій кімнаті, на карантині. Оголошуємо конкурс на їхніх господарів!

Повернутися