Притулок

Притулок / Наш будень / Про Притулок

Про Притулок

Вид на притулок з сусідньої силосної вежі

Усе тут просто, без розкошів. Створений 2000 року на місці занедбаного корівника, притулок зовні зберіг побут українського села – за браком коштів та відсутністю комунікацій (притулок розташований далеко за населеним пунктом). Отоплюють приміщення та готують їжу на дровах. Літні вольєри для собак здаються спершу занедбаними. Однак високий бур’ян захищає тварин від палючого сонця і створює своєрідний затишок. Чи добре тут собакам ? – про це промовляють їхні очі та хвости, лискуча шерсть та ситий вигляд.

Усе тут піддається строгій економії, адже сподіватися на суттєву допомогу, як показує життя, не доводиться. Існує притулок на невеликі, і частіше випадкові, пожертви добрих людей. Ця милостиня ледве сягає трьох-чотирьох тисяч гривень на місяць. Окрім їжі для тварин потрібно заплатити за світло, за воду, за пальне, вчасно видати зарплату робітникам, оплатити ветеринарні послуги тощо.

Старе приміщення Притулку потребує постійного ремонту. Доводиться часто латати дах, сітку рабицю на вольєрах, лагодити та будувати нові вольєри для собак, печі в котячих приміщеннях,  створювати нові кімнати для карантину тощо – такому дрібному, але витратному будівництву не видно краю. З часом колишній корівник прикрасила така "розкіш", як пластикові вікна в котячому приміщенні (заради економії тепла та здоров’я тварин).

Притулок утримує сьогодні близько семисот тварин. Ці малі істоти – жертви людської байдужості, а часто-густо й жорстокості. Трьохмільйонне місто зреклося їх, викинуло, як непотріб. І спокутувати свій гріх не бажає. То ж турбота про них покладена на плечі родини Серпінських, яким свого часу довелося навіть закласти під заставу власну квартиру, аби вчасно виконати нелегкі умови викупу приміщення під Притулок.

Єдиний транспорт Притулку – власний автомобіль Серпінських. На ньому завозять і харчі, і дрова, і будматеріали, і транспортують тварин... А по численних нелегких справах, таких як зустрічі з благодійниками, перемови про знижки на продукти для тварин тощо Ася Вільгельмівна їздить громадським транспортом,  –  заощаджує на пальному, тільки не на своєму здоров’ї.

Фінансова політика Притулку абсолютно відкрита. Голова Київського міського товариства захисту тварин Ася Серпінська власним прикладом намагається довести владі, що утримувати притулок економічніше, аніж службу відлову.

Ідея Притулку на практиці спростовує чутки про кусачість безпритульних тварин, якими маніпулює влада через засоби масової інформації. Гурт собак, яким дозволено з певних причин проживати поза вольєрами, абсолютно не агресивні, більш того – надзвичайно доброзичливі. У цьому може пересвідчитись будь-який гість, який відвідає притулок з добрими намірами та щедрими гостинцями. На відсутність собачої кусачості впливає ще й біологічний чинник: стерилізація.

Справжня гордість Притулку, про який родина Серпінських мріяла роками – збудований влітку 2006 року ветеринарний госпіталь з двома операційними, кількома палатам та ізолятором. Тут проходить і ветогляд, і стерилізація тварин.

На жаль, Київське товариство захисту тварин не має коштів на проведення безкоштовних стерилізації для хазяйських тварин (хоча велась і така практика, що виявилась занадто витратною). І без того занадто великий тягар несе на собі невеликий гурт ентузіастів, спокутуючи недбалість і жорстокість до тварин трьохмільйонного міста та оточуючих його інших населених пунктів.

Повернутися